Пропонуємо уривок із книги «Матері в Біблії» Маргот Кессман. У цій книзі авторка висвітлює 20 біблійних постатей матерів, історії життя яких настільки актуальні, що ми знаходимо в них приклади для наслідування та різноманітні моделі життя. Це життєві шляхи, планові чи незаплановані, які мають свій власний перебіг, як тоді, так і сьогодні. Це не завжди втішні, дружні, допоміжні історії! Біблія якраз не змальовує досконалого світу, а знає все про людяність людини з усіма її можливостями і слабкостями. Йдеться про реалістичний образ людини і про віру в те, що ми теж, у власних невдачах, можемо довіряти Богові.
——
Я ніколи не забуду облич та поглядів жінок, яких систематично ґвалтували під час війни в Югославії та розмов з ними. Це було в 1992 році, коли я відвідала їх у Хорватії в таборі, де вони проживали. Багатьох ґвалтували на очах їхніх чоловіків. Одні чоловіки згодом були вбиті, а інші сходилися з жінками, яких покинули чоловіки. Багато з цих жінок завагітніли. Більшість не хотіли народжувати цю дитину, але не було можливості для медикаментозного аборту. Деякі намагалися перервати вагітність спицями. Апатія та сором, гнів та самознищення, спроби продовжувати жити з жахіттям цього пережиття зустріли нашу делегацію. Ненависть до кривдника переросла для багатьох у ненависть до самих себе та до дитини, яка виростала в них. Це мало згубний вплив на ненароджену дитину.
Йдеться про реалістичність Біблії, яка також знає такі ситуації, суто людські. У другій книзі Самуїла розповідається, про Давида, короля Ізраїлю, який побачив Вірсавію, коли вона купалася. Вірсавія сподобалася йому, бо «була дуже вродлива» (2Сам. 11:2). Він – великий правитель, він може володіти жінками і він звелів привести Вірсавію. В одному із віршів сказано: «І послав Давид посланців, і взяв її. І вона прийшла до нього, і він поклався з нею…» (2Сам. 11:4). Що мала робити Вірсавія? Чи чинила вона опір? Як? Проти царя?
Вірсавія завагітніла. Але вона одружена з Урією, який є підлеглим солдатом Давида. Спочатку Давид намагається загладити власну провину подарунками, потім «підписати» дитину Урії. Але ця спроба не вдалася. «І сталося ранком, і написав Давид листа до Йоава, і послав через Урію. А в листі тому він написав так: Поставте Урію напереді найтяжчого бою, і відступіте від нього, щоб він був ударений, і помер» (2Сам. 11:14,15).
Суперника вбито. Вірсавія сумує і носить жалобу. Чи любила вона свого чоловіка? Чи розчарувалася? Що буде далі? Про це Біблія нічого не каже. Чітко повідомляється, що після похорону Давид забрав Вірсавію до свого дому і вона стала його дружиною та народила сина. В Біблії не вказано його імені. Це дивно для біблійних оповідань, особливо, якщо йдеться про сина. Чи була дитина плодом скандалу і несправедливості, і яка не була визнана? Як пережила це Вірсавія, яка опинилася при дворі царя, вагітна, вдова, піддана осуду всіх. Про це нічого не сказано.
Після моїх розмов із жінками в Хорватії я подумала: Вірсавія почувала би себе винною, винною у зґвалтуванні та смерті чоловіка. При раціональному трактуванні безпорадних жертв насильства, абсурдною є думка вважати їх винними у зґвалтуванні. Якщо мій чоловік відвертається від мене, це моє нещастя. І як, нарешті, могло статися так, що Давид вважав Вірсавію привабливою? Хіба вона не достатньо приховала себе, коли купалася? Чи не були жінки добре захищеними під час війни? Боляче чути такі самозвинувачення. Вони абсурдні. Винуватцем є насильник, жертвами – жінки, а іноді також ненароджена дитина. Зґвалтування відбувається щодня. Це завжди наповнює душу жінки глибокими стражданнями. Якщо вагітність розвинулася від зґвалтування, це ситуація, яку майже неможливо опанувати майбутній мамі. Вагітність – це явна згадка про насильство, яке було здійснено над нею, факт, який завдав їй глибокої шкоди. І так, ця вагітність часто супроводжується глибоким відторгненням дитини. Сьогодні ми знаємо, як дитина формується за ці дев’ять місяців перебування та зростання в лоні матері, і ми розуміємо, що відбиток насильства передається наступному поколінню. Якщо дитина народилася, у великій більшості випадків, мама жорстоко відкидає її. Багато з цих дітей пізніше мають масу проблем, щоб здобути впевненість у житті.
Дитина Вірсавії померла. У Біблії смерть дитини трактується як кара Божа за вчинений сором. Як пережила це Вірсавія? Хто читає тих кілька рядків про неї, бачить послідовний травматичний біль: зґвалтування, вагітність, смерть чоловіка, пологи, смерть дитини. А далі настає поворот. Ось, що нам каже Біблія: «І потішив Давид жінку свою Вірсавію, і прийшов до неї, і ліг із нею. І вона вродила сина, а він назвав ім’я йому: Соломон. І Господь полюбив його» (2Сам. 12:24).
«І потішив Давид жінку свою Вірсавію» – це заохочувальне речення. Воно означає, що Давид не тільки сексуально бажав Вірсавії, але й відверто любив її. Отже, вона знову буде матір’ю його сина. Цей син з часом стане царем Ізраїлю. Вірсавія, безумовно, пишалася цим. Як вона впоралася зі стражданнями, насильством, смертю чоловіка, втратою першого сина? Біблія про це нічого не говорить. Має значення лише майбутнє, а не те, що відбувається по окраїнах, і хто залишиться позаду. Отже, важливішим є невеличке зауваження про заспокійливу допомогу, яка, безумовно, є полегшенням у горі Вірсавії від Давида. Лише пізніше Біблія знову розповідає про Вірсавію, як матір царя Соломона. Схоже, вона активно втручалася в політичні справи.
Зґвалтування є і залишається жахливою травмою, яку важко вилікувати. Так було колись, так є і сьогодні. Насильство над жінками в шлюбі та поза шлюбом залишається актуальною проблемою. Жінка, яка завагітніла через зґвалтування, має дуже двоякі почуття до своєї дитини. Варто зазначити, що це занадто рідко обговорюється. Вигадану історію я знаю з роману Крістін Брюкнер «Гній та інвентар». Авторка розповідає про Максиміліану Квіндт, яку зґвалтував росіянин з Киргизії під час втечі і яка змогла це перенести. Як видно з книги, Максиміліані вдається перетворити жах насильства на любов до своєї дитини.
Це можливо, але трапляється дуже рідко. Чому син Вірсавії помирає, ми не знаємо. Скільки жінок роблять аборти після зґвалтування, залишається таємницею. Згідно з біблійною історією Бог ненавидить зґвалтування, а ще більше – вбивство Урії. Давид вважає смерть сина покаранням за свої вчинки. Про почуття Вірсавії не йдеться. Їх для цього недостатньо. Але те, що Вірсавію називають на ім’я, що її доля входить в історію, важливо. Це дає зрозуміти, що жінки зазнають насильства, як тоді, так і сьогодні. Тоді, як і зараз, їм доводилося відчувати, що таке небажана вагітність. Тоді, як і зараз, це залишається невирішеною проблемою. Чи хотіла Вірсавія позбутися дитини, чи пишалася носити царську дитину? Чи раділа вона з того, що смерть Урії відкрила їй дорогу стати дружиною Давида? Чи вона була смертельно нещасною, потрапивши в цю ситуацію? Чи відкинула вона свою дитину під час вагітності та після пологів настільки, що смерть дитини стала наслідком нехтування та неприйняття? Чи вона полюбила цю дитину, і всі її нещастя посилилися з її смертю? На всі ці питання Біблія не відповідає. Але вона знає про зло, яке тягне за собою зґвалтування. Вона знає, що життя часто не є здоровим, але з часом можна заспокоїтися і почати життя по-новому.
